Експерти

Гросмейстери сіли за шаховий стіл. На механічний годинник опустилася важка рука, стрілка рушила з місця.

За скляною стіною зібралися глядачі в очікуванні загартованої битви. Поважні експерти, зразкові коментатори та аматори могли спостерігати за всім, що відбувалося – безперечно, значно краще, ніж самі гравці.

Поки гросмейстери робили перші ходи, зважуючи тисячі можливих варіантів, за склом уже повним ходом точилися обговорення того, як слід зіграти цю партію. Найкращі практики, можливі ендшпільні розв’язки, слабкі сторони гравців і, звісно ж, конкретні поради – ходи, які неодмінно треба зробити в тій позиції, якої дошка ще не бачила, але в якій опоненти обов’язково опиняться.

Коли партія дійшла до мітельшпілю, з різних боків почали лунати протилежні ідеї. Це не викликало запитань у аматорів – вони завзято занотовували почуте в блокноти, аби наступного разу, коли їм доведеться опинитися в такій самій ситуації, неодмінно правильно оцінити позицію і здобути перемогу.

Поки час глядачів тягнувся в млосному очікуванні наступного ходу, гросмейстери невтомно використовували кожну мить – лише беззастережна дисципліна й ерудиція могли змінити результат протистояння. Нарешті партія досягла ендшпілю.

Експерти почали обговорювати очевидні помилки гросмейстерів – такі ходи робити було категорично не можна! Аматори, вже забувши про саму партію, виписували поради й із розкритими ротами слухали неймовірних знавців, які, здавалося, мали відповіді на всі запитання. Натхненні, вони кричали гросмейстерам, як слід було ходити, у чому головна небезпека і що тепер на них чекає.

Гросмейстери сиділи за склом і не чули експертів. Нарешті партія підійшла до завершення. Глядачі, після обов’язкового рукостискання опонентів, залишили зал у супроводі експертів. Професіонали ж тим часом коротко обмінялися кількома точними фразами й тихо віддалилися.