Спіймати блискавку

Над морем розстелилися грозові хмари. У темряві вони зливалися з водою, лише зрідка мерехтячи золотавими спалахами. Мисливець вдивлявся в небо напередодні бурі.

Ще змолоду його приваблювали грози – перше полювання він вирішив вести голими руками. Разом із краплями дощу в чоботях він виніс і урок: блискавку не можна спіймати без підготовки. Дерево, що горіло неподалік і не витримало розряду, стало йому підтвердженням.

Мисливець почав споруджувати колби – зрідка вони спалахували світлом лише на мить, а потім зникали без сліду. Блискавки раз по раз били повз, а скло часто тріскалося – мисливець докладав багато зусиль, щоби переплавити його, змінити конструкцію й переконатися, що наступного разу вийде краще. Минуло багато років – сапфірове скло й мідно-графітові шини блищали в темряві; колба була міцною й надійною.

Мисливець чекав. Так, ця ніч не була призначена для полювання – небо затягли хмари, але бурі не сталося. Спалахнула суха гроза – блискавки миготіли лише на мить, високо в небі, наважуючись ледь освітити темряву й не зважуючись спуститися до землі. Така не могла наповнити колбу: там, де сильна сяяла б на повну силу, слабка губилася б у пітьмі.

Обрій над морем освітила незвична, струнка блискавка. Десь у далині, серед хвиль і вітру, вона показала себе й розчинилася, залишивши по собі лише яскравий відбиток у темряві. Мисливець усміхнувся. Світало. Одного дня він спіймає блискавку, що не згасне в пітьмі. Колба, вперше не торкнута тріщинами, тихо повернулася до його рюкзака.